Якось Зевс і Гера спочивали на небі та й дивилися з небес на людей. Раптом з небес Гера помітила бідолаху, який лежав під деревом і гірко плакав. Чоловік був дуже бідолашний: одяг в нього перетворився на лахміття, а сандалі на його ступнях були зовсім подрані.
Гері стало шкода того бідолаху і попросила вона Зевса: – Бачиш того чоловіка, який гірко плаче – допоможи йому!
- Я вже намагався, та він ще не готовий! – Відповів Зевс.
Але Гері було щиро шкода людини: – Який ж Ти безсердечний! Та це ж для Тебе нічого не вартує дати йому трохи грошенят. Ти ж бачиш, що він дуже голодний і у нього майже не залишилось одежі.
Зевс усміхнувся: – Добре, Геро, я виконаю Твоє прохання. Але кажу Тобі, він не готовий ще…
І безхмарні небеса пронизала яскрава блискавка. Здавалось, що увесь світ на одну мить завмер. Та ось знову зацвірінькали пташки й виглянуло сонце. А на дорозі з’явився великий мішок, набитий золотими монетами.
Той бідолаха йшов, опустивши голову донизу та й наткнувся на мішок. Чоловік спіткнувся об нього і, боячись остаточно порвати сандалі, відскочив убік. Не зводячи з них очей, він акуратно переступив через мішок. З гіркотою відзначивши, що ще одна пряжка відірвалася він, зітхаючи, побрів далі …
Мораль: якщо Ви чекаєте на допомогу, то будьте готові її прийняти …
